Сьогодні тема дитячого аутизму широко представлена в інтернет-просторі. Проте що більше джерел — то більше плутанини. Особливо коли йдеться про ментальне здоров’я дітей.
Аутизм став таким собі «парасольковим терміном» — під нього підтягують найрізноманітніші розлади поведінки, затримки розвитку, емоційні труднощі. Батьки починають хвилюватися, гуглити, ставити діагнози самостійно. А потім — роками проходити непотрібні терапії, зіштовхуючись з хибними надіями або безпідставною панікою.
Чому так відбувається? Бо діагностика аутизму — складна і комплексна. Вона не базується на одному симптомі. І тому важливо знати: де тонка межа між аутизмом і іншими станами.
Типові симптоми, які вводять в оману:- Затримка мовлення
- Відсутність зорового контакту
- Гіперактивність
- Уникання соціальних контактів
- Незвичні ігрові моделі (наприклад, сортування предметів замість рольових ігор)
І хоча всі ці ознаки можуть зустрічатися при аутизмі, вони не є його виключними маркерами. Тобто: однакові симптоми — різні причини.
Щоб побачити цю різницю на практиці, пропоную розглянути приклади, де аутизм можна легко сплутати з іншими станами:
Приклад 1. Затримка мовлення ≠ аутизмЗатримка мовлення — один з найпоширеніших запитів на прийомі у логопеда. За даними Rescorla (2002), від 10 до 15% дітей мають мовленнєві труднощі у віці до 5 років. Але це не обов’язково аутизм.
Часто за цим стоїть сенсомоторна алалія — ураження мовних центрів мозку, при якому зберігається інтелект і соціальні навички, але дитина просто не може правильно сформулювати думку.
У фільмі Rain Man герой Реймон — аутист-савант. Його мова граматично точна, але емоційно «плоска». А от дитина з алалією — навпаки: вона хоче говорити, але не може.
Приклад 2. СДУГ — не завжди аутизмГіперактивна дитина, яка постійно бігає, погано зосереджується, не слухає дорослих — це перше, що змушує батьків підозрювати аутизм. Але найчастіше йдеться про синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ).
Причина у цьому випадку — не в порушенні соціальної взаємодії, а в нестачі концентрації та самоконтролю. Згідно з Leitner (2014), до 50% дітей із СДУГ мають збережену емпатію, фантазію та бажання до спілкування — чого часто бракує при аутизмі.
Приклад 3. Сенсорна гіперчутливість ≠ аутизмДитина боїться гучних звуків, дратується від яскравих кольорів або не терпить певних текстур одягу? Це можуть бути сенсорні порушення, а не обов’язково аутизм.
У книзі The Out-of-Sync Child Карол Краутц описує сотні історій дітей, яких роками безрезультатно лікували від аутизму — хоча причина була у дезорганізованій сенсорній інтеграції, яка може проявлятись окремо.
Приклад 4. Дисоціація та наслідки травмиДіти, які пережили психологічну травму (наприклад, насильство, емоційне нехтування, військові дії), іноді демонструють поведінку, схожу на аутистичну: емоційне відсторонення, дивні реакції на контакт, замкнутість, монотонна гра.
Цей феномен досліджувався, зокрема, у роботах B.Perry, засновника нейросеквенційної моделі розвитку. У таких дітей мозок перебуває у «режимі виживання», і тому соціальна взаємодія «вимикається», як зайвий ресурс. У моделі Bruce Perry дитяча поведінка розглядається не як симптом, а як наслідок. Не «що з тобою не так?», а «що з тобою сталося?». І це — принципова різниця.
Саме тому діагностика аутизму має враховувати не лише поведінкові прояви, а й контекст: життєву історію дитини, стресові події, які вона могла пережити, її емоційний досвід.
Приклад 5. Інтровертність ≠ аутизмТиха дитина, яка грається наодинці, не шукає компанії і занурена у свій внутрішній світ — іноді це просто особистість, а не симптом аутизму.
Психолог Карл Юнг ще на початку XX століття описував інтровертів, як людей, які черпають енергію з внутрішнього, а не зовнішнього світу. Інтровертна дитина може мати глибокі прив’язаності, тонке відчуття гумору та багату уяву — але не потребувати великого соціального кола.
На відміну від аутизму, де характерна порушена соціальна взаємодія на рівні розпізнавання емоцій, інтровертність — це варіант норми.
Чому ми так часто плутаємо аутизм з іншими станами? Бо надто прагнемо простих відповідей на складні запитання.Дитина не говорить — значить аутизм. Не дивиться в очі — знову аутизм. Бігає без зупину — і тут одразу підозра на аутизм. Але така логіка — небезпечне спрощення.
За подібною поведінкою можуть стояти зовсім різні причини: сенсорна дезінтеграція, тривожні розлади, СДУГ або просто унікальний темп розвитку дитини. Зовні вони можуть бути схожі, але всередині — це абсолютно різні історії, і потребують різного підходу.Поверхневе спостереження або оцінка за «чек-листом із соцмереж» лише створюють ілюзію розуміння. Без комплексної оцінки, аналізу сімейного контексту, нейропсихологічного тестування та участі міждисциплінарної команди ми ризикуємо не допомогти дитині, а — навпаки — поставити хибний ярлик, який вплине на її розвиток, самооцінку і майбутнє.